У світі благодійності тривалий час панувала класична модель: фонд створює кампанію, відкриває рахунки й закликає небайдужих долучатися коштами. Проте останніми роками все виразніше проявляється інший тренд — поява благодійних організацій, які принципово відмовляються від публічних зборів та донатів.
Видання Abiznes розбиралося, чому дедалі більше фондів обирають шлях автономного фінансування і що це означає для благодійного сектору в Україні та світі.
Швидкість рішення замість тривалого чекання
Головний ворог кризової благодійності — час. Коли допомога потрібна невідкладно, класичний збір коштів може стати завадою. Адже для цього потрібно підготувати медіакампанію, опублікувати реквізити, запустити рекламу та чекати, поки збереться необхідна сума.
Фонди на власному фінансуванні оминають цей ланцюжок. За наявності власного капіталу рішення про закупівлю ухвалюється за лічені години, а майно вирушає за призначенням негайно.
Відсутність витрат на фандрейзинг і маркетинг
Залучення публічних коштів коштує грошей. Щоб збір працював, потрібні SMM-фахівці, таргетована реклама, дизайн, співпраця з інфлюенсерами та операційний штат для обробки тисяч дрібних платежів.
Коли організація фінансується за рахунок одного або кількох приватних донорів, усі внутрішні ресурси спрямовуються безпосередньо на закупівлю допомоги, а не на просування самого фонду.
Бюрократична оптимізація та прозорість
Облік сотень тисяч мікрофінансових надходжень від фізичних осіб вимагає значного адмінресурсу, звітності перед банківським моніторингом та сплати додаткових комісій за еквайринг.
Використання єдиного джерела капіталу спрощує юридичну та фінансову звітність до мінімуму: один донор, прямий контракт, швидка поставка.
Як змінюється ставлення українців до донатів
Тенденція до автономного фінансування збігається зі змінами в самій моделі суспільної підтримки. За даними дослідницької компанії Gradus, станом на лютий 2026 року лише 7% опитаних регулярно донатять, а 40% підтримують волонтерські або цільові збори час від часу. Водночас частка тих, хто ніколи не донатить, зросла з 9% до 14% за два роки.
Дослідники пов'язують ці зміни з тривалістю війни та фінансовим виснаженням населення. Так, оцінка якості життя також погіршилася: якщо в червні 2024 року 65% опитаних вважали свою якість життя низькою, то в лютому 2026-го — вже 75%.
Це свідчить про перехід суспільства від моделі регулярної фінансової підтримки до більш ситуативної, характерної для тривалих криз. Саме в цих умовах роль автономних приватних фондів, здатних закривати великі й негайні потреби без залучення тисяч дрібних донатів від виснажених громадян, стає дедалі помітнішою.
Приклади в Україні та світі
Прикладом реалізації такої моделі в Україні є MK Foundation, заснований бізнесменом Максимом Кріппою. З моменту заснування фонд не відкривав рахунки для публічних донатів від громадян. Усі матеріально-технічні ресурси для Збройних сил України купуються за рахунок приватного капіталу засновника та партнерських компаній.
Подібний підхід характерний і для інших українських організацій. Фонд Віктора Пінчука фінансується виключно за рахунок бізнес-активів засновника. Він реалізує довгострокові проєкти — мережу центрів допомоги новонародженим "Колиски надії", підтримку поранених "RECOVERY" та міжнародні освітні програми — без залучення роздрібних донатів.
Корпоративні благодійні підрозділи великих компаній також діють за подібною логікою. Фонд Open Eyes від SoftServe оперує переважно бюджетом самої компанії та участю співробітників. А спецпроєкти на кшталт "ОКО за ОКО" від ОККО передбачають, що компанія відраховує власні кошти з прибутку на закупівлю зброї чи транспорту для ЗСУ. Тобто це відбувається без збору грошей від людей.
На глобальному рівні відмова від дрібних пожертв є стандартом для приватної благодійності. Фонд Білла та Мелінди Гейтс — найбільший приватний фонд у світі. Він сформований виключно з приватних статків засновників та інвестицій Воррена Баффета і не проводить публічних зборів. Варто зазначити, що і Білл Гейтс, і Воррен Баффет входять до топ-10 найбагатших людей планети.