За оновленим прогнозом Міжнародного валютного фонду, після слабкого 2026 року українська економіка має прискоритися: зростання реального ВВП очікується на рівні 3,5% у 2027 році, 4,2% у 2028-му, 3,9% у 2029-му та 3,7% у 2030-му. Видання ABiznes повідомляє, що у подальшому темпи мають стабілізуватися на рівні 3,5% на рік. Середній показник на 2027–2031 роки становить близько 3,8%, що виводить Україну до трійки європейських країн із найвищими прогнозованими темпами.
Що прогнозує МВФ
Згідно даних останнього прогнозу МВФ для України за липень поточного року економічні перспективи країни погіршилися через війну, атаки на критичну інфраструктуру та інші зовнішні ризики. Водночас базовий сценарій передбачає поступове прискорення економічного зростання після 2026 року.
У 2026 році МВФ очікує зростання реального ВВП лише в діапазоні 1–1,6% — режимі дуже повільного відновлення.
У 2027 році ситуація має змінитися — прогноз передбачає зростання на 3,5%. Після цього темпи можуть стати ще вищими: приблизно 4,2% у 2028 році та 3,9% у 2029-му. На 2030 рік МВФ прогнозує 3,7%. Далі темпи мають поступово наближатися до довгострокового рівня близько 3,5%.
Якщо подивитися на п'ятирічний період 2027–2031 років, середній темп становить близько 3,8%. Саме ця цифра стала підставою для розмов про входження України до європейського топ-3 за темпами економічного зростання. За порівнянням прогнозів, попереду можуть залишитися лише окремі невеликі європейські економіки, зокрема Мальта та Косово.
Високий відсоток зростання ВВП сам по собі ще не говорить про те, наскільки великою є економіка. Тут важливо не плутати швидкість, з якою вона росте, з її реальним масштабом.
Наприклад, економіка однієї країни може становити $100 млрд і додавати по 2% на рік. Інша має ВВП лише $30 млрд, але після серйозного падіння зростає на 4%. Формально друга країна розвивається вдвічі швидше. Однак це зовсім не означає, що рівень життя там удвічі вищий або що сама економіка вже зрівнялася з першою.
Україна зараз якраз має ситуацію, коли значна частина майбутнього економічного зростання може припадати на відновлення після масштабних втрат. Тому високі темпи приросту варто розглядати саме в цьому контексті.
Чому Україна опинилася серед лідерів
Причина майбутнього прискорення не в тому, що українська економіка раптом стане ефективнішою за більшість європейських економік.
Вона значно прозаїчніша: Україна має відновлювати те, що було зруйновано або втрачено через повномасштабну війну.
У 2022 році український ВВП впав майже на третину. Після цього почалося поступове відновлення. Тому коли економіка переходить від надзвичайно низької бази до нормальніших показників виробництва, навіть кілька процентних пунктів зростання виглядають дуже переконливо.
Крім того, після завершення активної фази війни в економіці може виникнути масштабний інвестиційний цикл. Йдеться не лише про будівництво нових підприємств. Потрібно буде відновлювати житло, енергетику, транспорт, промисловість, логістику, комунальну інфраструктуру, освіту та медицину.
За оновленою спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН, станом на кінець 2025 року потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття становлять майже $588 млрд. Це майже утричі більше за номінальний ВВП України за 2025 рік.
Саме відбудова може створити попит на продукцію українських підприємств, будівельні матеріали, транспорт, логістику, енергетичне обладнання, машинобудування та послуги.
Але з цього випливає й інша важлива річ: зростання ВВП у період відбудови ще не означає структурної модернізації економіки. Можна відновити зруйнований міст — і отримати приріст будівельної активності. Можна побудувати нову електростанцію — і збільшити інвестиції. Можна відремонтувати житло — і створити додатковий попит.
Але для довгострокового зростання потрібно, щоб після завершення основної хвилі відбудови економіка продовжувала виробляти більше, ніж раніше. Саме тут і починається складніша частина української історії.
Чому швидке зростання не означає багатство
Найпростіше пояснення — математика. Якщо економіка впала на 30%, а потім зросла на 5%, вона не повернулася до попереднього рівня. П'ять відсотків виглядають як позитивна динаміка. Але до початкових 100 ще далеко. Після глибокої рецесії високі темпи зростання можуть бути не ознакою економічного дива, а звичайним процесом повернення до втраченого рівня.
Україна пережила саме такий шок. У 2022 році реальний ВВП скоротився на 28,8%. У 2023 році економіка зросла на 5,5%, у 2024 році — ще на 3,2%, а у 2025 році — приблизно на 1,8%. Тобто позитивна статистика останніх років не скасовує масштаб втрат, яких українська економіка зазнала у 2022 році.
Ще важливіше те, що, за оцінкою МВФ, у базовому сценарії реальний ВВП України лише до 2035 року підніметься приблизно до 111% довоєнного рівня. Іншими словами, навіть після років відновлення економіка лише трохи перевищуватиме рівень, який мала до повномасштабної війни. І це, мабуть, найкраща відповідь на питання, чому цифра у 3,8% не означає автоматичного багатства.
ВВП — це не зарплата
Є ще одна помилка, яка виникає, коли економічне зростання намагаються безпосередньо перекласти на рівень життя. Заробітна плата — лише один із механізмів, через які економічна активність у вигляді ВВП доходить до громадян. Між цими двома показниками існує ціла система перерозподілу.
Економіка може зростати завдяки великим інфраструктурним проєктам, капіталомістким підприємствам, державним витратам або зовнішнім інвестиціям. Але це не означає, що доходи кожного домогосподарства зростатимуть такими самими темпами.
Більше того, номінальні зарплати можуть збільшуватися на 10%, тоді як ціни — на 8–10%. У такому випадку людина формально отримує більше гривень, але її реальна купівельна спроможність зростає набагато повільніше.
У результаті що важливіше для середньостатистичного громадянина — ріст ВВП у цифрах чи те, що відбувається з реальними доходами, продуктивністю праці, зайнятістю, цінами та доступністю житла, енергії, освіти й медицини?
Питання насправді є риторичним, але є ще один показник, який значно краще допомагає зрозуміти рівень життя — ВВП на душу населення. Він дозволяє врахувати не лише розмір економіки, а й кількість людей, між якими створений економічний продукт потенційно розподіляється.
Для України це особливо важливо через демографічні зміни. Війна призвела не лише до руйнування підприємств та інфраструктури. Вона змінила кількість населення, його структуру та розподіл робочої сили.
Мільйони українців виїхали за кордон. Частина людей загинула, частина була змушена залишити свої домівки. Одночасно країна зіткнулася з дефіцитом працівників у багатьох галузях. Це означає, що навіть зростання загального ВВП не гарантує такого самого ефекту на рівні кожного громадянина.
Зауважимо, що прискорені темпи скорочення населення, які більші за ріст економіки, не означають, що ВВП на душу населення не буде зростати. Це можливо навіть за відносно слабкої загальної економічної динаміки, але не означає автоматичного підвищення добробуту. Людина може отримувати вищий показник ВВП на душу населення на папері, водночас стикаючись із дорожчими послугами, дефіцитом житла, високими податками або значними витратами на базові потреби.
Ще одна причина обережно ставитися до позитивної макроекономічної статистики — інфляція. За липневим прогнозом МВФ, споживча інфляція в Україні на кінець 2026 року очікується на рівні 10,5%, а на кінець 2027-го — близько 8%. У базовому сценарії далі вона має поступово знижуватися. Для економіки це означає, що номінальні показники можуть зростати значно швидше, ніж реальна купівельна спроможність.
Що стоїть за майбутнім економічним прискоренням
Відбудова може стати найбільшим інвестиційним циклом в історії України. Після завершення активної фази війни Україна потенційно отримає економічний ефект, якого не можна порівняти зі звичайним циклом ділової активності. Йдеться про відбудову країни.
Станом на кінець 2025 року міжнародна оцінка потреб у відновленні та реконструкції досягла майже $588 млрд на наступне десятиліття. Найбільші потреби пов'язані з житлом, транспортом, енергетикою, торгівлею та промисловістю, сільським господарством і соціальною інфраструктурою.
Ці гроші не обов'язково будуть витрачені безпосередньо державою. Частину інвестицій можуть забезпечити міжнародні фінансові організації, приватний капітал, український бізнес та іноземні інвестори.
Для економіки це означатиме збільшення попиту. Комусь потрібно буде виробляти цемент. Комусь — металоконструкції. Комусь —трансформатори та кабелі. Потрібні будуть будівельники, інженери, логісти, архітектори, програмісти, фінансисти, юристи та менеджери. Тобто відбудова здатна запустити цілий ланцюг економічної активності.
Але масштаб цього ефекту залежатиме від того, де саме будуть вироблятися товари та послуги. Якщо Україна імпортуватиме майже все необхідне для відбудови, частина економічного ефекту залишатиметься за кордоном.
Якщо ж український бізнес зможе виробляти значну частину цієї продукції всередині країни, відбудова стане не просто витрачанням грошей, а механізмом створення нової виробничої бази.
Інвестиції можуть змінити якість економічного зростання
МВФ у своєму аналізі зазначає, що у 2027–2035 роках капітальне нагромадження, пов'язане з реконструкцією, може забезпечити близько 60% загального економічного зростання, тоді як решта припадатиме на зростання сукупної факторної продуктивності.
Тобто у найближчі роки Україна може рости передусім тому, що в економіку надходитиме капітал, і це передбачувано для країни, яка відновлюється після масштабної війни. Але на довгій дистанції цього недостатньо. Тому головне питання післявоєнного зростання — не лише "скільки грошей ми отримаємо на відбудову", а й "що ми побудуємо за ці гроші".
Якщо йтиметься про модернізацію виробництва, автоматизацію, цифровізацію, енергоефективність, нову логістику та вихід на ринки ЄС, економічний ефект може бути значно більшим.
У випадку, коли Україна просто відновить зруйноване у старому форматі, частина потенціалу буде втрачена.
Як прогноз від МВФ може змінитися
Він не є гарантією — це сценарій, розвиток якого залежить від низки припущень. Найважливішою з них є безпекова ситуація.
Завершення активних бойових дій дозволило б зменшити ризики для підприємств, відкрити можливості для повернення людей, скоротити витрати на аварійне відновлення та створити передумови для масштабнішого приватного інвестування.
Другий фактор — міжнародний капітал.
Україна потребуватиме величезних обсягів фінансування. Світовий банк оцінює загальні потреби відновлення та реконструкції майже у $588 млрд на десятиліття.
Але самі гроші не вирішують проблему. Інвестору потрібно розуміти, що його актив захищений законом, контракт буде виконано, суд працюватиме, а правила не зміняться в середині гри.
Тому третім фактором стають реформи. Сам МВФ наголошує на необхідності зміцнення верховенства права, покращення інвестиційного клімату, боротьби з неформальністю, посилення антикорупційних інституцій, реформування державних підприємств і вдосконалення управління державними інвестиціями.
І це вже не технічні побажання міжнародних кредиторів. Від цих змін безпосередньо залежить, чи зможе економічне зростання перетворитися на стійку модель розвитку.
Ще один фактор — європейська інтеграція.
Доступ до єдиного ринку ЄС може дати українським компаніям значно більший простір для експорту та залучення капіталу. Але сам по собі доступ до європейського ринку не зробить українські підприємства конкурентними. Потрібні продуктивність, технології, інвестиції та якість управління.
Повернення людей — окремий фактор економічного зростання. Україна може отримати сотні мільярдів доларів на відбудову, але без достатньої кількості людей виникне інша проблема: хто все це будуватиме і хто працюватиме на нових підприємствах? Демографія вже стала одним із головних обмежень української економіки.
МВФ прямо пов'язує перспективи післявоєнного зростання із поверненням біженців, реінтеграцією людей у ринок праці та перерозподілом робочої сили між секторами. У більш оптимістичному сценарії саме більша кількість працівників і вища продуктивність дозволяють отримати сильнішу траєкторію зростання.
Повернення українців з-за кордону — це не лише соціальне питання. Це питання економіки. Але для повернення потрібні не лише заклики. Потрібні безпека, житло, робочі місця, нормальна інфраструктура, освіта для дітей, медицина та зрозумілі перспективи.
Є й інший варіант розвитку подій.
Якщо війна триватиме довше, ніж передбачає базовий сценарій, економіка може залишатися в умовах постійного шоку. У такому разі підприємства продовжать працювати з високими витратами на енергетику, логістику та безпеку. Інвестори відкладатимуть рішення, населення залишатиметься обережним щодо великих покупок, а держава буде змушена спрямовувати значну частину ресурсів на оборону.
У липні 2026 року МВФ окремо зазначив, що ризики для України залишаються надзвичайно високими, а економічний прогноз погіршився через війну та атаки на критичну інфраструктуру.
У більш песимістичному сценарії МВФ картина зовсім інша. Фонд допускає, що у 2027 році українська економіка може зрости лише на 1%, а у 2028-му — на 0,5%. Тобто замість швидкого відновлення країна може зіткнутися з періодом майже нульового зростання. Лише згодом темпи можуть знову прискоритися. Це ще раз показує, наскільки багато невизначеності містять прогнози на кілька років уперед.
Водночас базовий прогноз МВФ виглядає значно оптимістичніше. Середнє зростання української економіки у 2027–2031 роках оцінюється приблизно у 3,8% на рік. Для європейського ринку це досить високий показник. Якщо після завершення війни почнеться масштабна відбудова, в окремі роки темпи можуть перевищувати 4%. Саме такий сценарій і дає Україні шанс опинитися серед європейських лідерів за швидкістю економічного зростання.
Але цей прогноз не означає, що Україна за кілька років стане однією з найбагатших держав Європи. Навпаки: високі темпи частково є наслідком того, що країні доведеться відновлювати економіку після найглибшого падіння за десятиліття. У 2022 році Україна втратила 28,8% реального ВВП, а за оцінкою МВФ навіть у базовому сценарії реальний ВВП лише до 2035 року має перевищити довоєнний рівень приблизно на 11%.